Географія
Волинь межує на півночі з Поліссям, на півдні з Поділлям і Галичиною. Східним і західним кордоном вважаються річки Уж і Західний Буг. Охоплює сучасні Волинську та Рівненську області, західну частину Житомирської та північну частину Тернопільської та Хмельницької областей. У ширшому розумінні до Волині можна зарахувати південну частину Берестейської області Білорусі і східну частину Люблінського воєводства Польщі.
Назва
Назва «Волинь» як означення території вперше з’явилася у літописі 1077 року (див. «волиняни»).
Деякі історики вважають, що назва походить від міста «Велинь» або «Волинь», про яке згадують давні літописи. Місто Волинь розташовувалось більш як за 20 кілометрів на захід від нинішнього Володимира-Волинського, поблизу гирла річки Гучви, яка впадає в Західний Буг. Від назви міста походить і назва краю та племені, що його населяло.
Схожа думка була і в найвідомішого польського історика Яна Длугоша, у текстах якого повідомляється, що назва регіону Волинь походить від назви однойменної фортеці, яка була розташована у місці впадіння річки Гучви у Західний Буг, а точнішу у селі Грудек (теперішня назва Грудек-над-Бугом, біля міста Грубешова, зараз це територія Польщі).
Деякі етимологи вважають, що назва споріднена з назвою чеського містечка Волині (чеськ. Volyně), чи назви острова Волін (нім. Wollin) у Померанії (захоплене німцями у західних слов’ян) від якого західнослов’янське плем’я волинян носило свою назву до IX століття нашої ери[2][3][4][5].
За версією О. О. Шахматова, назва «Волинь» походить від німецького walhōs готського Walhs, давньо-верхньо-німецького walah, walh, середньо-верхньо-німецького walch зі значенням «чужий, кельт, представник романських народів», середньо-нижньо-німецького wale «іноземець», які, у свою чергу, походять від кельтського етноніма Volcae, згаданого ще в творах Цезаря, і споріднені назвам Вельс, гели, Галлія.
З-поміж інших етимологій, артикульованих лінгвістами, слід згадати наступні:
- Похідне від слов’янського апелятива «волъ»; дослівно — «Волова країна».
- Похідне від гідроніма Велія (Вілія) — лівої притоки Горині.
- Похідне від литовського «uola» — «скеля».
- Субстантивований посесив на *-j(ь) від слов’янського антропоніма Велин (Велинь).
- Похідне від слов’янського кореня «вол» (наприклад, у складі слів «воло», «волдир»); дослівно — «Горбкувата країна».
- Похідне від праслов’янського кореня «вол/вел/въл» –”мокрий, вологий”; дослівно — “заболочений край “. Цю етимологію підтримує переважна більшість лінгвістів та істориків.
